1. Видатні постаті села Воздвиженського
Воздвиженський НВК:ЗОШ І – ІІІ ступенів – ДНЗ
Ямпільської районної ради Сумської області
Видатні постаті
села Воздвиженського

2. Збірка «Видатні постаті села Воздвиженського» створена на основі архівних матеріалів народного музею М.М. Неплюєва (директор Авдасьов В.М.) членами історико – краєзнавчого клубу «Свята спадщина», керівник Сергійко С.В.

3. Село Воздвиженське Ямпільського району Сумської області
1815 рік – рік заснування села
Воздвиженського. Ця свята земля дісталася
дворянському роду Неплюєвих у подарунок
за вірну службу від Катерини ІІ.
Існує повір’я, що назва хутора Воздвиженське походить від релігійного
свята Здвиження.
Серед дрімучого пралісу кільцем були вирубані і спалені дерева, на їх
місці з’явилися (воздвиглися) перші будівлі хутора, які були
заселені селянами напередодні свята Здвиження. Цей родовий маєток
дістався у спадщину М.М.Нєплюєву від батька Миколи Івановича.
У 1885 році завирувало повноцінне життя у Воздвиженському – було
створене М.М. Неплюєвим Хрестовоздвиженське Трудове Братство
рівного якому не було і не буде у всьому світі.

4. М.М.Неплюєв Фундатор Хресто- воздвиженського Трудового Братства
Народився 24 вересня 1851 року в містечку Ямпіль. За походженням – дворянин. Дитячі роки минули в багатстві та розкоші. З ранніх літ долучився до Бога, найбільше часу проводив за читанням Євангіліє. Юридичну освіту здобув у Петербурзькому університеті, служив радником російського посольства у Німеччині. Але ввесь час відчував душевний дискомфорт від морального роздвоєння душі. Це привело М.М. Нєплюєва до Москви, де він закінчив Петровську сільськогосподарську академію і остаточно вирішив посвятити себе народу.
Батько його повернення у Воздвиженське не розділяв. Першими помічниками були – мама та сестри Ольга та Надія. Невдовзі з’являється перший притулок для десяти селянських дітей – сиріт. У 1885 році розпочала діяльність чоловіча сільськогосподарська школа, а 1891 – жіноча Преображенська. Це були школи, які давали ґрунтовну і різнобічну освіту. Учні працювали у шкільному комплексі , до якого входили: ферма, сад, майстерні, пасіка . Особлива увага приділялася мистецтву та музиці. Слава про школи Нєплюєва линула по всіх усюдах. Громада працювала на моральних засадах: віри, любові та праці.
Останні роки М.М.Нєплюєв повністю присвятив християнським проповідям в Києві, Москві. Молився за свою Батьківщину і відверто боявся соціалістичної революції. У 1908 році Миколи Миколайовича не стало. Трудове братство проіснувало до 1929 року. Продовжувачів і братчиків насильно було виселено із Воздвиженського .
Фундатор
Хресто-
воздвиженського
Трудового
Братства
М.М.Неплюєв
(1851 – 1908)

5. Семен Федорович Черненко (1877 – 1974)
Народився в селі Грем’ячка в бідній селянській сім’ї. У 1891 році вступив, а у 1896 році успішно закінчив Воздвиженську чоловічу сільськогосподарську школу. Після закінчення школи стає членом Трудового Братства, помічником головного садівника. У общині Семен Федорович працював 34 роки і сформувався, як відомий селекціонер. Дуже багато читав агрономічних журналів, працював у бібліотеці, де дізнався про американського селекціонера Лютера Бербанка, вивчав його роботи. У році здійснює свої перші схрещування. Не маючи досвіду, шляхом «спроб і помилок» він зумів вивести ряд сортів яблунь, які одразу отримали визнання відомих спеціалістів. У садах Воздвиженського С.Ф. Черненко створив 16 сортів яблунь: Пепен Черненко, Діана, Антонівка, Фенікс, Розмарин та інші.
У 1924 році сім’я Черненко була піддана примусовому виселенню з Воздвиженського. Від подальших репресій Семена Федоровича захистив Іван Володимирович Мічурін. Продовжує навчання – курси при Ленінградському інституті прикладної ботаніки і нових культур, потім Тимирязівська академія і роки – роки великої праці Селекціонера.
Семен Федорович створив дивовижні сади, має свій яблуневий календар сортів яблунь, які відзначаються лікувальними властивостями.
С.Ф. Черненко був удостоєний Державної премії СРСР (1947 р.), нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, присвоєно звання Героя Соціалістичної праці (1966 р.). Ним опубліковано понад 50 наукових робіт.
Семен Федорович прожив довге життя (97 років) і кожного дня творив добро, любив людей і свою справу.

6. Федоренко Павло Констянтинович
( )
Народивсяв містечку Ямпіль у сім'ї міщанина. Середню освіту здобув у Воздвиженській чоловічій сільськогосподарській школі, одразу після закінчення якої в 1898 році вступив до створеного утримувачем -християнським просвітителем М.М. Неплюєвим - релігійно-соціального об'єднання Хрестовоздвиженське Трудове Братство. Витримавши іспит на звання вчителя у Глухівській гімназії, почав працювати викладачем-вихователем у школах Трудового Братства. Після виходу з братства у квітні 1900 року протягом наступних 8 років учителював у селах на Волині. Будучи істориком за покликанням, П.К.Федоренко прагнув зберегти для прийдешніх поколінь пам'ять про унікальне, але викреслене з офіційної історії явище - Хрестовоздвиженське Трудове Братство М.М.Неплюєва, яке існувало на Чернігівщині у роках і членом якого йому довелося бути в юності. Про життя цієї самобутньої общини він розповів у художній повісті «Серебряные нити». Текст було знайдено у приватному архіві в 1987 році в Києві. Дві глави його ввійшли до праці І.Гордєєвої «М.М.Неплюев, судьба помещика в пореформенной России». У 2001 році цей твір невеликим тиражем вийшов друком у видавництві Національної АН України. Помер Павло Костянтинович Федоренко 5 лютого 1962 року.

7. Желтков Іван Федорович
(1898 – 1948)
Народився 11 вересня 1898 року в селі Воздвиженське в бідній селянській сім'ї, закінчив Воздвиженську чоловічу сільськогосподарську школу в 1917 році, працював у Трудовій Комуні , колгоспі ім. Жовтневої революції.
Закінчив у 1932 році зоотехнічний відділ харківського сільськогосподарського інституту і повернувся в рідне село. Працюючи головою колгоспу, приділяв велику увагу розведенню великої рогатої худоби, віддаючи всі свої сили відродженню зруйнованого господарства і покращанню життя людей. У 1947 році нагороджений срібною медаллю Виставки Досягнень Народного Господарства. Колгоспники і всі жителі села Воздвиженське одностайно висунули Івана Федоровича депутатом Верховної Ради УРСР. Але тяжка хвороба підірвала сили, й 18 листопада 1948 року перестало битися серце цієї шанованої людини. Ім'ям І.Ф.Желткова названо вулицю у с.Воздвиженське.

8. Солодовник Нестор Семенович (1992-1998)
Народився у 1906 році в селі Чуйківка. У 1922 році його прийняли до Воздвиженської сільськогосподарської школи, яку закінчив з відзнакою в 1927 році.
Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Н.С.Солодовник - провідний спеціаліст Головного розвідуправління з проблем гострих міжнародних відносин, начальник кафедри військової академії, резидент в одній з країн Європи, військовий аташе Радянського посольства в Німеччині.
Перу Нестора Семеновича Солодовника належить багато праць, що друкувалися в періодичних виданнях Москви. До останнього подиху він залишався вірним своїй малій батьківщині. Написав велику об'єктивну й багаторічну працю «Микола Миколайович Неплюєв і Воздвиженське Трудове Братство». Генерал видав свій твір малим тиражем на власні кошти, тим самим передавши своєрідну естафету історичної та людської пам'яті.

9. Борисенко Анатолій Микитович (1923 - 2010)
Борисенко Анатолій Микитович ( )
Народився 9 червня 1923 року в сім`ї шевця на Чернігівщині. У 1933 році під час голодомору сім`я, сподіваючись на краще життя переїзджає у село Воздвиженське. Після закінчення школи він пішов добровольцем на фронт, а з жовтня 1944 року став працювати вчителем фізики та математики Воздвиженської школи. У 1968 році Анатолію Микитовичу було присвоєно звання «Заслужений вчитель України» за розробку та впровадження в навчальний процес нових технічних засобів. Ним сконструйовані апарати «Екзаменатор», «Воздвиженець-1», «Воздвиженець-2», які давали змогу за 5 хвилин здійснити опитування всього класу. Нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня, медалями «За отвагу», « За доблесный труд»

10. Фурсей Микола Андрійович
(1897 – 1942)
Народився 10 липня 1897 року в селі Воздвиженському. Образотворчому мистецтву навчався під керівництвом Марії Уманець, учениці Мещерського, яка успішно працювала в жанрах античного вазопису та мініатюри. Уроки музики брав у Ольги Неплюєвої, учениці Репетто, та скрипальки Миттельштед -Голлас.
Навчався у Глухівській гімназії та Київському комерційному інституті. Був художником – графіком та працював в рідкісній техніці пейзажного силуету. Його лаконічні,сповнені світла, картини древнього Північного краю є унікальними, бо в цій формі і з такою глибиною майже ніхто не передавав природу та побут Північного помор`я. Проілюстрував десятки книг про Північ, твори письменників - класиків Шекспіра, Гоголя, Крилова, Пришвіна. В лютому 1941 року його арештовують за критичні антирадянські виступи з приводу союзу з гітлерівською Німеччиною та за хвалебні висловлювання на адресу німецьких композиторів.
12 вересня 1942 року М.А. Фурсея розстріляли. У 1991 році він був реабілітований. Значна частина спадщини художника збереглася в музеях Москви, Архангельська та приватних зібраннях.

11. Павло Іванович Сениця (1879-1960)
Народився у слобідці Максимівка на Полтавщині. В 1892 році його прийняли до Воздвиженської сільськогосподарської школи. Саме тут він опанував спів з листа та всі тонкощі хорового мистецтва, навчився грати на фортепіано та скрипці. Починає збирати та записувати у місцевого населення українські народні пісні. Так роз- почалася його композиторська діяльність.15-річний юнак пише твори для фортепіано, романси. Його надихає творчість Т.Г. Шевченка. Він кладе на музику вірші «Вітер в гаї нагинає», «Минули літа молодії», тощо.
Далі - навчання в Московській консерваторії. Ще студентом він стає відомий як композитор, слухачі з прихильністю сприймали його твори на українські теми. Під впливом історичних праць Грушевського, Яворницького починає збирати матеріал про історію українського козацтва. Після подій 1917 року вітає утворення УНР, через що в 20-х роках його називали «націоналістом». У році – відбулося святкування 50-річчя митця. Йому належало 89 солоспівів, 47 хорів, 24 вокальні ансамблі,8 квартетів, 28 камерно-музикальних п`єс - всього понад 250 творів. Цілий пласт культури створено на високому рівні. Всіма забутий проживав він у Москві до смерті у 1960 році.
Помираючи у забутті П.І. Сениця згадував роки прожиті у Воздвиженському Трудовому Братстві і його незгасаючий девіз «Спешите делать добро»

12. Федоренко Василь Костянтинович
( )
Народився 5 серпня 1878 року в селі Янівка Глухівського повіту в сім'ї садівника. Дитячі роки пройшли в Ямполі.
Закінчив чоловічу сільськогосподарську школу, створену видатним християнським просвітителем, поміщиком М.М.Неплюєвим на хуторі Воздвиженське.
Перші літературні проби представляє на літературно-музичних вечорах Хрестовоздвиженського Трудового Братства. У 1896 році його твори надруковані в російському духовному журналі «Воскресная беседа». Через рік у Петербурзі виходить у світ поетичний збірник «Перші пісні». Його п'єси, нариси, оповідання публікувалися під псевдонімом Василь Кручина.
Помер В.К.Федоренко взимку 1942 року у блокадному Ленінграді. Поховано на Піскарьовському кладовищі.

13. Василь Якович Басок (1906-1938)
Народився в селі Соснівка Конотопського району. У 1920 році він вступає до Водвиженської сільськогосподарської школи. По закінченню працював у Шатрищах та Ямполі. З 1927 друкувався у Глухові як місцевий поет. Теми черпав з буденного життя. У 1930 році переїзджає в Харків. Протягом 2 років видаються 3 збірки віршів «Розорені межі», «Рушай на врожай», «Гримлять квартали». Його твори відзначаються поетичною майстерністю, багаті на ритміку, ідейні та виразні. У 1937 році був заарештований органами НКВС як «націоналіст» та «антисоветский пропагандист». В 1938 році загинув в Колимській тундрі.

14. Клюєв Павло Степанович
( )
Народився 1 листопада 1907 р. в с. Воздвиженське у сім'ї сільських вчителів-братчиків. Батько - вчитель російської мови, мати -вчитель жіночої школи (перші члени Воздвиженського Трудового Братства). Навчання та виховання Павло отримав в неплюєвських школах. «Пава», - ласкаво називали друзі. В його руках співали церковні дзвони, в симфонічному оркестрі звучав його знаменитий контрабас, гарно малював, був прекрасним актором, писав вірші.
У 16 років, після смерті батька, став головним годувальником великої родини, працював на фермі.
Писав вірші лише пізно ввечері, відпочиваючи від тяжкої роботи. Восени 1929 року під тиском влади П. Клюев назавжди покинув Воздвиженське. Дорога привела його на Урал в місто Алапаєвськ .За ним приїхала його наречена Ольга Шут. Тут вони прожили все своє життя. Ольга стала - вчителем, Павло - інженером-металургом.
В одному із останніх спогадів П. Клюев писав: «49 років я прожив за межами Воздвиженського - ціле життя. Побачив все, багато чого зрозумів. І зараз говорю, що такого розумного, культурного, збагаченого мистецтвом життя ніколи не було і не буде, як у Воздвиженському Трудовому Братстві».
У 1997 році вийшла збірка віршів «Цветы добра», у музеї образотворчого мистецтва м. Алапаєвськ відкритий розділ картин Павла Степановича Клюєва.

15. Дімарова Євдокія Несторівна (літературний псевдонім Катерина Лубенець) (1924 р.) Народилася у селі Зазірки Тулиголовського району Сумської області у 1924 р. Її дитячі роки з пройшли у Воздвиженському. Потім сім’я переїхала на Житомирщину. У 1941р. з початком Великої Вітчизняної війни доля знову повернула її до Воздвиженського. Після визволення села вчителювала у початкових класах. У 1946р. закінчила Глухівський учительський інститут, а в 1948 р. навчалась в аспірантурі Львівського політехнічного інституту. У поважному віці, за прикладом свого чоловіка – відомого українського письменника Анатолія Дімарова – стала до літературної ниви. Автор книг - спогадів «Асистенти, аспіранти, доценти…» (Київ, 2004) та «Дівчата без наречених» (Київ, 2002). Остання книга по - своєму унікальна. Оскільки чи не вперше в нашій літературі, в ній талановито правдиво висвітлена доля дівчини-жінки, яка пережила війну на окупованій території Кандидат фізико – математичних наук (1957), науковий співробітник НДІ матеріалознавства АН СРСР, доцент Київського політехнічного інституту ( ).

16. Куліш Іван Хомич ( )
Талановитий вчитель, літератор, громадський діяч, депутат Верховної Ради УРСР ( ), «Заслужений вчитель УРСР», нагороджений орденом Леніна.
У Воздвиженському пройшла юність І. Куліша (1887 – 1902). Вихованець воздвиженської чоловічої школи М.М. Неплюєва. Після закінчення – вчитель цієї школи, викладач гімназії у маєтку барона Ф. Штейнгеля, поблизу м. Рівне, директор школи №5 м. Рівне. У роках опублікував ряд поем, віршів, статей в журналах "Звено", "На рубеже", "Родное слово", в газетах "За Свободу!", "Молва", "Волынское слово", "Наше время" та інших.
Він двічі, у 1925 і 1935 рр. був лауреатом перших премій на конкурсі російських поетів у Варшаві (членом журі останньої премії був російський класик Іван Бунін). Згодом найкращі вірші І.Куліша увійшли до поетичної збірки «Золоті поля» (Львів, 1938).
До останніх днів І.Куліш вів напружене інтелектуальне життя і залишався моральним авторитетом для колег і кількох поколінь своїх учнів.

17. Цвілодуб Борис Іванович (1908-1998)
Цвілодуб Борис Іванович ( )
Народився і виріс в с. Воздвиженське. Батьків було репресовано. У 1932 р. закінчив Московський інститут інженерів залізничного транспорту. Працював ( рр.) головним інженером східної ділянки Байкало-Амурської магістралі. З 1951 до 1957 рр. – керівник найпівнічнішої в світі залізниці Мурманськ – Печенга - Нікель. Маючи величезний практичний досвід, він у 1957 р. стає керівником відділу Всесоюзного науково - дослідного інституту транспортного будівництва. Б. Цвілодубом опубліковано 44 наукові праці, отримано 4 авторські посвідчення винахідника. Він один із співавторів монографії «Бакало-Амурська магістраль» . Нагороджений Орденами Леніна, Трудового Червоного Прапору, Червоної Зірки, «Знак Пошани».
У 1973р. йому було присвоєно звання «Заслужений будівельник РСФСР».
Інженер-залізничник, кандидат технічних наук, керівник великих залізничних будівництв СРСР, автор підручника для технікумів «Будівництво залізних доріг».

18. Сергій Четвериков ( )
Священик, видатний церковний діяч ХХ століття, перший настоятель Хрестовоздвиженського храму села. У 1896 р., одразу після закінчення Московської духовної академії, поселився на хуторі Воздвиженському, де діяло Трудове Братство. Тут пройшли перші три роки його служіння. Після революції 1917 р. перебував в еміграції. В 1923 р. заснував у Братиславі велику Хрестовоздвиженську парафію. З 1927 р. в Парижі – центрі російської еміграції, заснував «Движенську церкву» і був призначений духовним керівником Російського студентського християнського руху в Західній Європі. Автор визначних богословських і педагогічних праць, найвідоміші з яких: Старец Паисий Величковский. – Париж, 1923; Великим Постом. – Париж, 1926; Путь чистоты. – Париж, Про своє служіння в Трудовому братстві о. Сергій розповів у творах, які перевидані в наш час: «Бог в русской душе» (М.,1998), «О вере во Христа. Тысячелетний путь русского православного народа со Христом» (СПб.,1998).

19. Черненко Катерина Семенівна (1917–2006)
Черненко Катерина Семенівна (1917–2006)
Народилась у с.Воздвиженське. У 1939р. з відзнакою закінчила
Московський державний університет і почала працювати науковим співробітником Центральної генетичної лабораторії ім. Мічурина р. – отримала ступінь кандидата біологічних наук. Протягом рр. працювала – завідуючою кафедрою ботаніки Мічурінського педагогічного інституту р. - захистила докторську дисертацію в Ленінградському сільськогосподарському інституті, одержала вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук і в 1973р. - звання професора – 2004 рр. організувала дві біостанції, на яких зібрала колекцію сортів яблуні професора С.Ф. Черненка – «Яблуневий календар». Завдяки старанням К.С. Черненко у 1967 р. в с. Воздвиженське відкрито краєзнавчий музей, а у 1987 р. у саду села Воздвиженського було закладено велику ділянку з сортів яблунь селекції С.Ф. Черненка.
Професор Мічуринського педагогічного інституту, помічник і науковий спадкоємець справи свого батька С.Ф. Черненка. Автор 6 сортів яблунь: Пам’ять Черненко, Пам’яті Будаговського, Десертне Будаговського, Полінка, Кандиль новий та Кальвіль золотистий. Автор 5 книг, наукових публікацій і такої ж кількості науково-популярних публікацій в журналах і газетах.

20. Костюченко Петро Андрійович (1901-1943)
Костюченко Петро Андрійович ( )
Вихованець агрономічної школи Трудового Братства,
жив у селі Воздвиженському з 1909 по 1923 рік.
Закінчив Чернігівський сільськогосподарський інститут. На початку 1930-х років працював науковим співробітником Глухівського всесоюзного науково-дослідного інституту коноплярства. Кандидат сільськогосподарських наук. З 1930 року - на посаді старшого наукового співробітника Київського науково-дослідного інституту ґрунтознавства. Став, разом з професором Г. Самбуром, автором книги «Грунти України». За яку обидва були удостоєні премії ім. В.В. Докучаєва. В пам’яті сучасників П. Костюченко залишився «молодим вченим, який весь час навчається», людиною різнобічних знань і великих стремлінь. Загинув під час Великої вітчизняної війни.

21. Леляков Радіон Єфимович (1875 – 1961)
Леляков Радіон Єфимович (1875 – 1961)
Народився 9 листопада 1875 року у селищі Ямпіль Чернігівської губернії у заможній сім’ї – 1889 рр. – навчався у Ямпільській народній школі – 1894 рр. – навчався у Воздвиженській чоловічій школі. У 1984 році вперше були надруковані вірші у газеті «Воскресенская беседа». У 1895 році у м. С – Петербурзі вийшла перша збірка віршів «На порозі життя» – 1900 рр. – вчитель Преображенської сільськогосподарської жіночої школи с.Воздвиженського. У 1897 році разом з М.М. Неплюєвим подорожує 6 місяців країнами Європи : Швейцарією, Германією, Францією. У 1900 році, за власними поглядами виходить із Трудового Братства. Працює вчителем у містах: Києві, Ізюмі, Вологді, Умані, селі Городище. Помер у 1961 році, похований на кладовищі у селі Городище Черкаської області.

22. Гуняєв Олександр Анатолійович (1945-2004)
Гуняєв Олександр Анатолійович ( )
Народився в с. Воздвиженске. Після закінчення школи в 1963 р. вступив до Академії хімічного захисту ім. маршала С.К. Тимошенко (м. Москва), яку закінчив у 1968 р. З 1969 р. служив в науково-технічному комітеті Управління начальника хімічних військ Радянської армії, де пройшов шлях від офіцера відділу до голови Науково-технічного комітету. У 1980 р. закінчив Військову академію хімічного захисту і був призначений головою Науково-технічного комітету Міністерства оборони Російської федерації. За його безпосередньої участі були розроблені наукові підходи у створенні нових засобів захисту людини від різних видів хімічної та біологічної зброї. У 1990 р. захистив кандидатську дисертацію. Творчий і науковий потенціал О. Гуняєва оцінений орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. Його ім’я носить науково-технічний центр з виробництва індивідуальних засобів захисту: «СЗ НТЦ «Портативные СИЗ» им. А.А.Гуняева», який працює у м. С.-Петербург . Кандидат хімічних наук, лауреат Державної премії Росії, один з засновників корпорації «Росхимзащита».